І баобаби рвуть нутро планети.
Настрашені зникають з неї люди,
Спиняючи попутні їм комети.
Дерева трощать землю під ногами,
Зникає гравітація з-під грунту.
Я не схотіла жити із богами.
Ну що ж, тепер вже не втекти від бунту...
Частинки розлітаються по карті.
Секунда - вибух. Простір завмирає...
А були злість і сум насправді варті
того, що мого світу вже немає?...
Yarka
1
0
18
Поезія | Версія для читання 13 лип 2016 о 03:16
Allochka
Критика
Написано динамічно, з наростанням тривоги. Автор ставить актуальне питання у фіналі вірша, відповідь на яке наступна: ніщо: ні злість, ні сум... не варті знищення світу. Надто ж коли йдеться про світ кожного із нас.
Подібні роботи
