Вірш

Коріння злості проникає в груди, І баобаби рвуть нутро планети. Настрашені зникають з неї люди, Спиняючи попутні їм комети. Дерева трощать землю під ногами, Зникає гравітація з-під грунту. Я не схотіла жити із богами. Ну що ж, тепер вже не втекти від бунту... Частинки розлітаються по карті. Секунда - вибух. Простір завмирає... А були злість і сум насправді варті того, що мого світу вже немає?...