Коли мої сімнадцять диких років
Летіли між портрети-дзеркала,
Вона робила тихі певні кроки.
В очах її, що втратили вогні,
Іскрився сміх, породжений думками.
Бабуся помічала у мені
Себе саму в роках, що за роками.
"Умий своє усміхнене чоло.
І з'їж, заради Бога, хоч сніданок.
Кого там виглядаєш вже, кого,
Сховавши стан в мереживах фіранок".
Турбота там, де прірва у роки,
Не знає меж, хоч й розуміння мало.
І я, крізь юність і її біски,
Спостерігала те, що дивувало.
В своїй ході фаянсово крихкій
Вона ішла на зустріч з дзеркалами.
Стояла там, дивилась, ніби в ній
Розквітло щось, датоване роками.
І розчесавши сиві пасма кіс,
Уста обвівши барвами помади,
Вона сміялась тихо: "А колись
Умилась - ось й усі краси поради.
Обличчя хоч змінилось, не біда це,
Достатньо чула в юності похвал.
Не зморшки я ховаю макіяжем,
Це просто особливий ритуал.
Роки нам всім влаштовують пастки,
І лиш одна різнить нас поведінка:
Чоловіків не змінюють віки.
Ми не такі. В нас інший титул - жінка".
Yarka
1
0
18
Поезія | Версія для читання 13 лип 2016 о 03:52
Allochka
Критика
Оригінальне слововживання "титул - жінка", це показує, що вона теж варта пошани. А то побутує уявлення, за яким жінка асоціюється з ярмом, а не з титулом. Якби усі жінки ставились до свого призначення, як до титулу, то вони, мабуть, почувались набагато щасливішими.
Подібні роботи
