вони ще чисті
занедбані тільки тривогою того що скраю
того що невиспане що знемагає від кави
єдине що в мені спішить,
не встигає жити
що б'ється об шкіру
зриваючи з болем аорти
як марки з листів
що тепер підставляю під чашки
щоб слід не лишити на столику в думці в бюджеті
і пам'яті тої що ніби була б моя мати
якби змонтував хтось між нами лиш два покоління
тривожно мені як навколо спокійно безмовно
бо спокій приходить з війною немов то логічне
завершення втомлених міст хромосомними парами
що кожен день в світ приходять й привласнюють кисень
і трішки крадуть у сторонніх і без розписок
і носять без сорому в своїх мізерних легенях
де темно і слизько
а інколи трішки димно
у тих що бояться пустот усередині тіла
і вперто щодня їх зарошують смогом й смолою
щоб було пильно
Similar works
