Poem

у моїх легенях достатньо для тебе місця вони ще чисті занедбані тільки тривогою того що скраю того що невиспане що знемагає від кави єдине що в мені спішить, не встигає жити що б'ється об шкіру зриваючи з болем аорти як марки з листів що тепер підставляю під чашки щоб слід не лишити на столику в думці в бюджеті і пам'яті тої що ніби була б моя мати якби змонтував хтось між нами лиш два покоління тривожно мені як навколо спокійно безмовно бо спокій приходить з війною немов то логічне завершення втомлених міст хромосомними парами що кожен день в світ приходять й привласнюють кисень і трішки крадуть у сторонніх і без розписок і носять без сорому в своїх мізерних легенях де темно і слизько а інколи трішки димно у тих що бояться пустот усередині тіла і вперто щодня їх зарошують смогом й смолою щоб було пильно