Чума

Він прийшов із снігом.
Без тіла. Лише тінь нагадувала про його існування.
Дикий звір. Неконтрольований гнів замість серця, що залитий у срібну чашу.
Він прийшов із світлом.
Молочне сяйво вкривало серпанком оголений торс Тремора. Люди жахались сліпого погляду провісника смерті.
Золоті ланцюги вгризались у сухорляву спину й губились далеко позаду, на кінцях яких доживали останній день обдерті собаки. Чорні пащі доїдали воронячі крила.
Він прийшов із громом сурм.
Колючий вітер здійняв у небо чорне пір’я, утворивши у небі хрест. Ефірний знак нависнув над Тремором. Погляд струменів угору, а коліна давили порепану від посухи землю. Горло шматував утробний крик.
Крик відчаю.
Крик страху.
Крик блаженства.
Божественні акорди народили з утроби піднебесного склепіння імпульс блискавки, котрий спопелив чорне пір’я. Шматочки хреста падали на спину Тремора, розпливались на сірку, коли торкались золотих ланцюгів. Однак шкіра прийняла дарунок по-іншому. Попіл, звільнившись з минулої іпостасі, розцвітав жовтим пір’ям, утворюючі гігантські крила.
Він прийшов із темрявою.
Крила титана закрила хворе сонце. Сховали останню надію людства.
Жнива розпочались.
Насіння чуми поцілувало землю. Чекати всього мить.
Ліс із плодами кісток. Зубів. Нігтів. Волосся.

Тремор повернув голову туди, де височів напівзруйнований замок.
- Я стану твоїми думками, Френо.