Полон
Шляху білих снів.
Темна забере їх. Блаженні, бо дивляться на красу вічної циклічності й не почують співу цикад Нової Хіросіми.
Не бійся, Френо. Ти житимеш на сонці. Для тебе, я взяв у полон атмосферу, щоб писати віршами твоє солодке ім’я, коли спатимеш у мене під віями.
Строфа за строфою висихають рядки історії. Під вагою чорнил атмосфера розсипається на друзки. Виблискує мірадами зубчастих озер поміж гірських піків. Народжуються багряні ріки.
Я бачу сльози китів. Оплакують індиго ДНК-жнив.
Збираю в пелену кристалізовані строфи. Ми піднімемося ними до Сонця.
Остання сходинка торкається долонь Хорса. Божество прокидається. Його протуберанці дістають тебе з під моїх вій, знімають з тебе нічну сорочку.
Обпікаю язик
теплом
твого
тіла.
З любов’ю, Тремор.
Visionary
1
1
18
Поезія | Версія для читання 24 гру 2016 о 02:55
Кожне слово зачіпає за живе, аж мурашки по шкірі. Мене захоплює та поглинає з головою глибина Ваших метафор, засоктує у в'язкий та солодкий, наче патока, чуттєвий вир, який і зігріває, і обпікає водночас.
1
Everdreamer, Дякую за теплі слова)
Мене часто критикують за надмірне вживання метафор. Та нічого не можу із собою зробити. Всі історії в голові народжуються власне такими
Мене часто критикують за надмірне вживання метафор. Та нічого не можу із собою зробити. Всі історії в голові народжуються власне такими
Ваші метафори пробуджують мою уяву до такої міри, що складно встигати за її шаленим та нестримним польотом, вона рине зі швидкістю кілька всесвітів за секунду, облітає міріади світів за одну мить.
А ще, на мою думку, метафор багато не буває. Є люди, яким не під силу осягнути багато метафор водночас.
А ще, на мою думку, метафор багато не буває. Є люди, яким не під силу осягнути багато метафор водночас.
Подібні роботи
