Незнайомка
Назустріч долі Незнайомка йде...
Краса і грація їй Богом дана
І від Софі Лорен щось в ній живе...
На землю вечір радо стелить тишу,
Останній сонця промінь мерехтить,
Волосся вітер подихом колише
І білосніжне плаття шурхотить…
Красива…Вільна…. Та чи є щаслива?
Приховано з очей сльоза бринить….
Жіноча доля так бува примхлива
Назавжди тугу з серцем поріднить…
Та швидко зовнішня краса минає,
Краса душі з роками лиш цвіте...
Хай зло і заздрість всіх нас оминає
І кожна жінка щастя віднайде!
11.01.17
Helen
0
0
18
Poetry | Reading version 16 jan 2017 at 05:03
Similar works
