Сказка про пори року
Чому листя дерев до літа вабило
І чому зимою дерева голі
Чи по своїй це волі ?
Розповім я вам казку
Що в дитячих серцях знайде ласку
Сталось це на початку часу
Коли земля мала дивну красу
Тоді сестрички літо і весна
Яка була красна
Влаштували дома бал
Головне щоб не перетворився на карнавал
І ось тепла й темна ніч
Скоро почнеться дивна річ
Світлячки світили як ліхтарі
А ось ішли бенкетарі !
Весна вдягнена в квітки
На голові зелені вінки
Гордо за стіл сіла
Мед солодкий вона їла
А біля неї примостилась
Та яка завжди барилась
Сестричка літо
Волосся якої було немов жито
Пишне плаття носила вона
Й любила випити вина
Їсти вона зготовила
Стільки скільки жодна сестра не наготовила
Різні овочі та фрукти
Як ж встигла вона це зробити
А після неї осінь
На голові якої не волосся а корінь
Була вона найбрудніша
Та в дечому наймиліша
Її окутували золоті листочки
Які розгойдували вітерочки
Їсти вона не хотіла бо на дієту сіла
І ось нарешті прийшла зима
Яка ж гарна була вона
Плаття білосніжне
Немов весільне
Голубі очі
Що так схожі на сяйво світлої ночі
Ось тільки щось було не так
Зимі стало невпопад
Її плаття розтавати стало
Й водою на землю постікало
Весна і літо засміялись
А серце зими застрахалось
Зима втекла із бала
На неї сталася ганьби облава
Далеко бігла вона
Злякана й сумна
Сховалася під деревом
Наче оберегом
Плаче , плаче , гірко плаче
А до неї хтось через ліс скаче
То виявилась її сестра осінь
В якої на голові був горінь
Та над нею зжалилась
І з сестрами порадилась
Принесла в подарунок
Дивний дарунок
Плаття з ялинки
В якому не було пишнинки
Та в ній вона знайде опору
Бо носити можна в будь яку пору
Зима подякувала сестричці
Й думала сидячи при річці
Відімстити за ганьбу
Й помстою стерти журбу
Трохи пізніше
Як можна скоріше
Покликала сестер в своє сніжне царство
Де часу рабство
Білосніжні стіни
Підлога з голубої крижини
І ось іде літо з весною
З сукнею новою
Радісно посміхнулись
Навкруги обернулись
Щось холодно їм стало
аж раптом плаття їхнє зів’яло
С тих пір зима не подружка весні і літу
Забагато вже в серці гніту
А осінь з усіма зберегла мир
Не ввійшовши в ворожнечі вир
З тих пір так ведеться в світі
Зима плаче при літі
Й ховається в ялинках
Мовчачи як на поминках
А літо з весною зимою завмирають
Бо одяг свій втрачають
З тих пір ялинка є символом зими
А так повторюється що року починаючи з весни .
Сказка поема з моєї збірки "Особливе світло" . Назва збірки була дана через відомі слова Мікіланджело Буанороті : "Я живу й творю в особливому світлі Господа ", якіми можна описати стиль життя автора .
Torment
0
0
18
Поезія | Версія для читання 10 лип 2017 о 04:52
Подібні роботи
