Ви монстри усі, але мов паперові,
Вас, наче, хтось із туману наплів,
Боже мій, може нарешті вже годі,
так знущатись з вітрів?
Ви люди усі, але наче з туману,
Я вас бачу крізь тіні і дим,
Чи над вами, колись ще стануть
ті, що говорили з Ним?
Там міста, свої руки асфальтні розкинули,
Чуєш серце, нас забули вони.
Життя береться останніми титрами,
нам пора уже йти.
Бачиш янголе, там між будинками,
Я як всі, ще недавно жив,
А тепер вже з вітрами тихими,
полетів понад нив.
Гляньте, для вас стаю я спогадом,
Ви мене відпускаєте геть,
І крізь дощ, у змаганні з негодою,
несе мене смерть.
©Ігор Кордис.
23.02.2016
Similar works
