В останній день кожної з наших розлук
Мені здавалось, що завтра нічого не зміниться,
Що ніч в склянці чаю шипить і прибоєм піниться
Чи то від шуму в плацкарті, чи від холоду рук.
В останній день кожної з наших розлук…
Півроку чи рік з тих пір, як ми були реальними.
Думки в голові поставали гіркими питаннями,
Чи я тебе не придумала? Чи ти тут?
В останній день кожної з наших розлук
Я хвилювалась, мов перед першим побаченням,
Та все це по суті зовсім втрачало значення,
Коли ти зігрівав мої пальці теплом своїх рук.
Victoria
9
0
18
Поезія | Версія для читання 13 лют 2013 о 03:11
Показати всі коментарі (8)
римувати дієслова - це не дуже добре, рідко буває доречним. якщо допрацьовувати свої творіння (а в цьому 90% праці письменника), то може щось бути дуже хорошим. удачі) прцюйте.
Анонім
Критика
Чуттєво змальовано те, що відчуває людина "в останій день кожної з розлук", увесь спектр хвилювань ліричної героїні. 
Водночас автор ставить дилему - "Чи я тебе не придумала? Чи ти тут?" - це дещо позбавляє поезію реалістичного звучання, робить її суто романтичною. Рефрен на початку кожної із строф постійно нагадує читачеві про так званий "час дії", що створює деяке напруження.
Водночас автор ставить дилему - "Чи я тебе не придумала? Чи ти тут?" - це дещо позбавляє поезію реалістичного звучання, робить її суто романтичною. Рефрен на початку кожної із строф постійно нагадує читачеві про так званий "час дії", що створює деяке напруження. Подібні роботи
