Без назви № 15
Солодка ніч , кілька вдалих фраз. Завтра спробуємо ще раз.
Знову ми самі, наодинці в темноті, голі і пусті
Віє ароматом кави з іншої кімнати. Всі ті самі слова, якось набридло говорити. Мабуть кортить тобі без слів це все знову повторити. Просто вбити. Чи не так? а як? Хіба не так? Посміхнись, заплач, просто подай мені знак. Ти корчиш із себе дурепу, спеціально щоб показати йому що ти щаслива, а коли насправді тобі хочеться кричати і плакати і топитись у цих сльозах. Він практично робить те саме, просто іншими словами. Тільки ні ти , ні вона про це ніколи не дізнається. Ковтай цю ніч...
Я сьогодні схожий на дощ
І мене так сьогодні багато
Зайду в гості до кожного
І ви відчуєте на собі втрату.
Заблудившись під одіялом, твоя душа заспокоїлась. В тебе так багато імен. А він тебе лише називав одним. Просто ти на це уваги не звертала, мабуть тобі було мало. Твої сліди заблудились в темряві, а ти сама блукаєш по знайомих місцях. Тобі все знайоме. Тільки губишся ти щодня у наповпі та глибині цього міста. Добре що ти тоді пішла не попрощавшись.
Хто намалював тобі ці губи?
Чому розпустила волосся?
Чому тебе так часто нудить?
Це ж лише замкнутий простір.
Ось і все. Все підійшло до кінця. І коли концерт закінчився, всі почали розходитись. Тільки ти стояла непорушно. Очікуючи на щось. Тільки нікого вже не було. Ні твоєї душі, ні твоїх друзів, нікого в серці, не було серця... Ти залишилась одна...
Мораль: Іноді буває, коли двоє людей зустрічають одне одного, подобаються одне одному, проводять багато часу разом. Але трапляється мить. І все пропадає немов у тумані. І ігноруючи одне одного, кожен з них не вислухавши особистої думки, творить свою фальшиву реальність. В результаті виходить пуста територія наповнена думками, підозрами та догадками - ця територія - моральна смерть...
Записка №-7 (червень 2012)
І кому це все? Нейтральні ілюзії, довірливі вигадки, самообман та вбиті мрії. Болючі сни та розчленовані ночі. Одноманітні сни, де кожен охочий тебе просто не зрозуміє...
Записка №-8 (червень 2012)
Просто ці моменти прокручуються в голові. Ці вулиці Львова пахнуть тобою. Особливо одна вулиця. Не важливо...
Кілька придуманих фраз випадково вразили наступний день твоїх емоцій, моїх страждань. Це стало навмисно, а з часом випадково.
Ігнорувати тебе з кожним днем стало важко. Ця мною створена нейтральність сама зжерала мене заживо вночі коли намагався стулити очі. Шмагати думки власноруч, виривати щось приємне з минулого, творити фальшиві образи в голові - все це стало сенсом життя тільки на сьогодні. А все решту лише тимчасові обіцянки. Я просто боюсь твоїх очей...
Bergino
1
0
18
Проза | Версія для читання 10 бер 2013 о 06:15
Подібні роботи
