кохання, що виривається на волю
через кінчики довгих пальців.
душа не стерпить більше болю
поміж мерців та мексиканців.

поміж ранкових теплих рос
ногами черкаєш в траві.
над нами десь там вічний космос
торкає хмарочоси іржаві

неначе білим подихом роси
на волю рветься ранкове сонце
воно тримає в темноті
увесь свій запах і крізь віконце

ти наглядаєш за повітрям,
що у собі несе тепло,
відчутно, трепетно, повільно
тебе зсередини пекло.

пожовкло, згасло, загорілось
усіма барвами весни,
а ти ще досі так невміло
мені тут кажеш: поясни.

та пояснити я не в силах
керує мною не любов
вона вже згасла й без надії
не повернутись їй у кров.
land icon
18
view icon
Поезія | Версія для читання 12 чер 2013 о 17:53
мітки: вірш, поезія
гарно....
17 чер 2013 о 06:46
дуже гарна фраза - 'поміж мерців та мексиканців'. небанально свіжо.
19 сер 2013 о 00:02
Подібні роботи
line
Про нас Наша команда Техпідтримка
Країна творчості JURAMAX логотип
Країна творчості JURAMAX © 2010-2022