ОДА ДРУЖБІ
І дружбі нею лиш не бути.
Кохання можна не згадати,
Та дружбу справжню – не забути.
З дитинства чую я відгуки,
Як з подругою вдвох ми грались.
Як плакали у мить розлуки,
Як, зустрічавшись, обнімались.
Як ми сміялися до сонця,
Під ноти вітру танцювали
І одна одну у віконце
Із нетерпінням виглядали.
Куди втекло це і як зникло?
По світу доля розкидала.
Так до самотності й не звикла
І друга все життя шукала.
Хоч соте вже розчарування
Ножем вдаряє в серце хворе.
Та вічні в подушку ридання.
«Одна» - це слово в душу коле.
Невже прошу я так багато?
Знайти б лише одну людину!
Могла б я з нею розділяти
І щастя, і журби годину.
Вона б нічого не просила,
Лиш поглядом допомагала.
Якби я лиш таку зустріла!
За друга я б життя віддала!
Я б не боялась буть собою,
І навіть дихалося б легше!
Але, тиняючись юрбою,
Все не знаходжу я спокою.
І кожен біль, неначе вперше.
І на Землі семимільярдній
Мене оточує самотність.
О, люди! Дружба – скарб ваш справжній!
Хоч, може, ви з цим і не згодні.
Кохання – може бути зрада,
І дружбі нею лиш не бути.
Не плакати була б я рада,
Та як без друга усміхнутись?
Inna
2
1
18
Поезія | Версія для читання 19 гру 2012 о 02:41
Allochka
Критика
Похвально, що Ви присвятили вірш дружбі, яка, до речі, часто буває міцнішою, якщо так можна сказати, за велике кохання. У коханні набагато частіше трапляється зрада, аніж у дружбі. Ваш вірш спонукає читача замислитись і навчитись цінувати дружбу не менше, аніж любов.
Подібні роботи
