Другу
Ліпити з днів своїх пап’є –маше.
Струна образ в мені бринить ще й досі,
А ти давай ще плюнь мені в лице.
І слово друг, давно пора забути
Лишить за межами... десь там…
Настане їхній час, думок спокути
Скажу спасибі власним ворогам…
Осінь так старанно править мужньо
Інший пензель знову у руках…
Змішала фарби темні так потужно
Малює сирість в власних небесах.
Невтомно так скриплять холодні ноги,
Іду забувши вдома власну тінь,
І вірний друг наставить знову роги.
А я іду… в осінню далечінь…
NeboCry
7
1
18
Поезія | Версія для читання 24 гру 2012 о 16:30
Показати всі коментарі (7)
Анонім
Критика
Реалістично змальовано дружбу, яка закінчилась зрадою. У центрі зображення - друг, який став ворогом. Відчувається іронія, адже автор називає такого друга вірним навіть у фіналі вірша. Як на мене, не зовсім доречним є те, що використано образ осені поряд із образом невірного друга. Хай ніколи не трапляються такі друзі. 
Подібні роботи
