Терпець
ревеш під неприйнятну для моїх вух буденну попсу.
Рятувати тебе від чергового "кохання" - те саме, що гинути під каретами
швидкої допомоги, бо він тебе вже остаточно зіпсув,
хоч спочатку планував з тобою "до гробу",
а ти покірно танцювала стриптизи у спальні під його дудку.
А зранку йому щось не подобалось і він йшов. І кожна твоя спроба
до нього достукатись вертала все менше його прихильності і все більше смутку.
Ти читала книжки, а він злився,
мовляв, ти хотіла перестрибнути планку його ерудиції.
Боже, від якого то чорта він такий нестерпний уродився?
В нього ж кожного дня армагедон через дрібниці.
Я завжди тебе питала, чому не схаменешся і не кинеш
цього до неможливості розкованого альфа-самця.
Ти, ніби зазомбована, відповідала, що без нього просто загинеш,
що він пообіцяв тебе повести до вінця.
Ти далі берегла у пам'яті близькість ваших тіл,
він зв'язав тебе локшиною, наче моту́зками.
І коли під вами вже вкотре рипів й хитався стіл,
ти задовільнялася його любові маленькими дру́зками.
І хто б подумав, що твій терпець увірветься саме тоді,
коли він випадково переверне на тебе чашку з гарячою кавою.
Просто кілька твоїх ядерних слів за стільки років - і він на дні,
а ти його лиш доб'єш його ж усмішкою лукавою.
Amster_Dama
0
0
18
Поезія | Версія для читання 13 лип 2014 о 07:58
Подібні роботи
