Згоріло літо
В його долонях колисалось літо,
Заморене від сонячних звитяг,
Сплело собі гніздо із оксамиту.
І написало літо послання у вічність,
Черкнуло букви на тонкім стеблі,
Й вмістились святість вся і грішність
В маленькому натільному листі.
Гукало літо соняхам услід:
"Ви не продайте таємницю світу!"
І кинулось стривожене в обхід
Допоки ще не стало сутеніти.
На обрії палало ізрання,
В огні плескалось наше перше літо.
Із ним горіла вся любов твоя,
Але її уже не відтворити.
alina_golyk
6
1
18
Поезія | Версія для читання 16 сер 2014 о 20:20
гарно написано.. 
Allochka
Критика
Оригінальна творча паралель: з одного боку, літо, що закінчується, а з іншого, - любов, що згоріла, і яку не повернути. Відчувається плинність часу, який не повернеш назад, зміна сторінок життя, які неможливо переписати заново.
Подібні роботи
