Крововилив з каміння

Дзвінке повноліття не в тих відсвічує зіницях дзвіниці, не в ті ти руки, перса уклала під тягарем тепла від чоловіка самотність губ, обрізана коса. Ти обняла, світанок сонця свідок той гіркий під тягарем не тим себе цілу в усюди, віддала плечей терпкий той запах, змах бровиний засіпане у сні й спросоння, намерене в хворобі життям напружене дитя, маленьке.. і плаксиве (удалеч стежкою кудись дві торби нащось понесло) кудись дві торби понесло у нащось далеч