Крововилив з каміння
Дзвінке повноліття не в тих відсвічує зіницях
дзвіниці, не в ті ти руки, перса уклала
під тягарем тепла від чоловіка
самотність губ, обрізана коса.
Ти обняла, світанок сонця свідок той гіркий
під тягарем не тим себе цілу в усюди, віддала
плечей терпкий той запах, змах бровиний
засіпане у сні й спросоння, намерене в хворобі
життям напружене дитя, маленьке.. і плаксиве
(удалеч стежкою кудись дві торби нащось понесло)
кудись дві торби понесло у нащось далеч
