Постать

Колись балакучою часто була ця постать, що часом поблизу блукає. Стоїть при дорозі чарівна й сумна, а перехожий її оминає. Це мрія, надія чи доля одна. Це спогад чарівного дотику світла. Невже непомітною стала вона? Занадто бліда чи надміру тендітна? Стоїть і очима впивається в лиця, в очах шука правди чи краплю добра. Та ніби щасливі і щирі обличчя кружляють, а поруч нікого нема. Та хтось посміхнувся і промінь надії здвигнув догори її білі вуста. Невже серед купи цього лицемір'я знайшлася відкрита і світла душа? Знайшлася! Співає десь скрипка сумна. Та ні, не сумна, навіть досить весела. В танку закружляла ця жінка дивна. Це мрія, надія чи доля одна...