Постать
Колись балакучою часто була
ця постать, що часом поблизу блукає.
Стоїть при дорозі чарівна й сумна,
а перехожий її оминає.
Це мрія, надія чи доля одна.
Це спогад чарівного дотику світла.
Невже непомітною стала вона?
Занадто бліда чи надміру тендітна?
Стоїть і очима впивається в лиця,
в очах шука правди чи краплю добра.
Та ніби щасливі і щирі обличчя
кружляють, а поруч нікого нема.
Та хтось посміхнувся і промінь надії
здвигнув догори її білі вуста.
Невже серед купи цього лицемір'я
знайшлася відкрита і світла душа?
Знайшлася! Співає десь скрипка сумна.
Та ні, не сумна, навіть досить весела.
В танку закружляла ця жінка дивна.
Це мрія, надія чи доля одна...
