мій театр

навіщо сльози в очах показні? для кого печальний спектакль? в театрі самотньому ігрище драм. так дні і роки пролетять. нікому не треба тут глядачі, але якщо буде аншлаг, то хлинуть емоції аж в дві ріки, і серце заходиться в такт. якщо ж тихе лихо підкралось зненацька, аж щемко під ребрами стало, то буде актриса нестримно сміятись, з біди витинать карнавали. навіщо ці ігри?чому?що?і як? мабуть, не дано зрозуміти. такий вже характер. таке вже життя. і з цим доведеться миритись...