Одна фраза

Одна фраза, і враз покотилися сльози, Туш залишила свій слід. Люди, скажіть мені, як жити можна, Якщо вже немилий цей світ? Якщо нема сенсу у тому, що пишу, У тому, де правда гірка. Кому я це все передам? Що залишу? Хто впізнає мене в цих рядках? А нікому не треба. Ніхто не впізнає. Для них це слова на папері. А для мене – рятунок. Тепер я не знаю, В які мені стукати двері. Де шукати того, хто не скривить душею, Хто прийме таку, яка є? Хто зуміє піднести мене над землею І змусить забути все зле? Багато питань, та ніхто їх не чує, Кожен лиш знає себе. Ніхто не підтримає і не відчує, Як біль моє серце шкребе. Я сама залишилась. Вітер лиш часом Дме в спину і впасти не дасть. Думки всередині виспівують басом. Пробачте, така моя масть.