Римування

Ольжич), або розмежована цезурою («Виходимо босі // і коси ми точим». — Я. Савченко) чи віршовою паузою, коли рядок закінчується одним суголосним словом, а другим починається наступний («Жорстокий смерч, що виведений строго / З сухого серця і живущих дум». — М. Бажан). В інших випадках римування (римований інтервал) набуває істотного значення.

Найпростішою формою римування з відстанню між спвізвучними словами вважається суміжна або парна (аа бб вв), що вживається як у ліричних мініатюрах («Самі на себе дивляться ліси, розгублені од власної краси». — Ліна Костенко), так і в поемах («Данило Галицький» М. Бажана). Перехресне римування — складніше, в ньому римуються кінцеві слова парних рядків з парними, а непарні — з непарними (абаб), воно найпоширеніше в сьогоденній силабо-тонічній версифікації:

Кучугури димів на ліси намело…………………………………….а Яма світла між них — як забута копальня………………………б Закіптюженим небом пливе НЛО —………………………………а Безпритульний вінок на Івана Купала (І. Римарук)……………б

Часто застосовується і кільцеве, або охопне, римування (абба):

Сотий день в дорозі. Сотий день ще й ніч………..а І куди ж ти рвався, поспішав затято?…………….б Краще не питаймо. Звісно ж, не на свято………..б А якщо й на свято, то не в тому річ (П. Куценко). а

Подеколи в катрені спостерігається і неспароване римування, тобто коли в ньому римуються другий та четвертий рядки (—а—а):

Не місяць і не зорі, — І дніти мов не дніло…………….а Як страшно!.. Людське серце — До краю обідніло (П. Тичина)..а

Варті уваги також менш поширені форми римування, спостережувані у восьми віршах (—а—а—а—а), і водночас тернарна (——а——а) та кватернарна (———а———а) — рідкісні для української поезії форми, де відповідно римуються лише третій та четвертий рядки:

Такі чужі ці низькі, синяві гори. Когорта прийшла в село на відпочинок. Поховались біляві полохливі дівчата, Нависає гілля могутніх дубів…………………………….а О, шляхи ці і курява, і гальські простори. Товариші оповідають сміховинок. — Вечір. Мариться біле кампанське місто, мати, — Скромна сестра і галас малих братів (Олег Ольжич).а

У світовій версифікації трапляються випадки із значно більшими інтервалами римування, як, приміром, в італійській баладі. Зовсім протилежного вигляду набуває монорим, притаманний переважно східній поезії, де рядки (зокрема катрен) пов'язані однією римою, що засвідчує поема Ш. Руставелі «Витязь у тигровій шкурі» (переклад М. Бажана):

Славлю я любов високу, душ піднесених потугу,…………а Що її не класти в слово, в нашу мову недолугу……………а Дар небес — таке кохання, неземне стремління духу, —.а Хто до нього прагне, мусить знести горе, злидні й тугу….а