Північ. Геть розпухлі повіки заледве дозволяють бодай щось написати. Сьогодні вкотре довелося прощатися зі своїм попереднім життям. На ось - ні тобі, ні мені... Так кепсько, що не хочу нікого ні чути, ні бачити. Заховалась би, наче білка, в якесь дупло, та й сиділа б там кілька місяців безвилазно. Вискакувала б лишень по цигарки та ще якісь дрібниці... О мої боги... для чого ж я це пишу? Чи це значить, що моя суїцидально-маніакальна листівка піде у Вічність? Я якось занадто перебільшила можливості свого терпцю. Сил нема. Або я вже стала настільки старою, що втрачаю свої вміння, або ж просто занадто зневірилась в людях. Сьогодні, як ніколи, піду спати зараз же, не чекаючи третіх півнів. Зрозуміла, що коли спиш, то біль стає тупим-тупим, наче негострений ніж...