ну і що мені зробить настрій?! обідрані покришки столичного метрополітену? спітнілі, смердючі, жирні представники сильної статі? бидло зз величезними сумками, що преться й матриться на всі сторони, створючи цим самим катострофічну давку? чи те, що в одному вагоні залізуть у кишеню, а в іншому - в сумку? дивлячись в очі.. чи коли сама ледве піднімаєш свою торбу, ніхто не запропонує поміч, за всю пересадку з Хрещатика на Майдан? і зростай в цьому оточенні добрим і гордим за націю. а потім ще вислуховуй від знайомих ствердження щодо сильної країни, ярі патріоти блін, ствердження, що я МАЮ посміхатись, бо хто як не я створить настрій всім навколишнім, і ще щось на кшталт : не сприймай все так близько, це всього лиш транспорт, всі вже звикли, це лиш півгодини, які требе пережити. Дійсно. Послухати всіх, то настрій мій зробить легковажна прогулянка по метрополітену з п'ятихвилинними перевалами, щоб не напрягала вага торби, з посмішкою на 32 і повними грудьми гордості за своїх співгромадян, що проявляють всі свої запаси ввічливості в метро