Одного ранку я прокинулась злою. От звечора ще була мила і доброзичлива, а під ранок ніби важіль перескочив на іншу сторону. Не розгнівана, не обурена, не розчарована. Спокійна і гостра, як фінський ніж. Відчуття було дивне, майже фізичне. Так, ніби в мене за ніч перебудувались кості і мізки, так, ніби в мені прокинулась інша «я». Вона бачила і сприймала все по-іншому: без присмаків і тіней. Вона зірвала мої стоп-крани і відкрила шлюзи, а тоді я перестала розділяти «її» і «себе». Наступного ранку вже здавалось, що я завжди була такою. Нова сутність приживалась в мені природно і легко. Я стала говорити більше непривабливої правди, виказувати людям свої справжні почуття. Все, що я тримала в собі, мене ж і розчиняло з середини. Тепер кожен по заслугах отримував від мене кошик проклять подумки, що безперечно капарало моїм «жертвам» ауру і карму. А мені зовсім не шкода. Виходить, справедливість більше на стороні зла, ніж добра. «Що сталось з тобою? Ти просто плюєшся жовчю!» А чого ви чекали від мене, байдужі і жорстокі навколишні? Загнаний в куток хом’ячок розбудить в собі звіра. Я розбудила, і мені стало легше. Хоча тепер кожна добра подія сприймається трохи скептично. Багато чого зруйновано, багато добряче покоцано. А я не з тих, хто вірить в дивовижне переродження поганців в лицарів, то ж залишаю руїни позаду. Сьогодні я прокинулась від дивного хорошого передчуття. Напевно, моє нове життя наближається.