Несвоєчасність (Ти ранила безбожно серце…)

Ти ранила безбожно серце, І мов фіалка відцвіла, Нікому клятви не давала, Але й моєю не була. Ти вільний вітер в синім морі. Коли нескорені вуста Твої поцілувать насміливсь, Ти піддалася неспроста. Твій сміх лунав — дзвінкий, грайливий, І кожен раз тривожив знов, Але до слуху долинала Лише солодка нелюбов. І я сидів один в кімнаті, Вже не котилися гудки У телефоні стихли звуки, І не писалися рядки. Без слів я зник і ти пропала З моїх думок, та не з душі, Нове життя отак по волі Свої крутило віражі. Та ти раптово сумовито Про мене згадки почала, І та несвоєчасність вічна Тобі на серце налягла. Тепер ти знаєш, моє сонце, Який у серці смуток був. Вже не літаєш, як жар-птиця? Та й я про тебе не забув. Ти ранила безбожно серце, І мов фіалка відцвіла, Нікому клятви не давала, Але й моєю не була.