ДОЩ

Інколи дощ бере мене за руку і я йду поряд із ним, нічого не питаючи. Його рука то гаряча і суха, як пустеля з «Маленького Принца», то холодна і вогка, якою і має бути… Але я тримаюсь її, бо інакше можу впасти. І я чую себе такою живою з-поміж цих дощинок, чую, як бруківка тулиться до моїх черевиків, м’яко дихає, шукаючи обіймів. Я чую шепіт примружених дерев: їхня кора тримає в собі стільки кольорів, що коли вони виллються і змішаються, то стануть густою соковитою землею, щойно зораною, з якої стирчатиме минулорічне коріння пирію… Коли дощ бере мене за руку, я чую, як тихо все росте. Насіння, яке має силу рости, більше нічого не робить і нікуди не прагне, окрім росту. Це єдина його справа, єдина мета. Є насіння, якому не стало сили: морози висушили його душу, і тепер порожня оболонка нагадує про минущість. Таке насіння належить осені, не весні. А весна потребує багато сил: сили йти, мати мету і пам’ятати про важливе. Сили рости і бути собою. Сили виявляти любов до ближнього і далекого, до тихого, непомітного, простого. Робити буденні речі, які нікому не цікаві, окрім тих, хто любить, як ми дихаємо. Коли дощ бере мене за руку, я можу не боятися калюж. Мої ноги давно вже мокрі, як і я вся. Я відчуваю в тілі багато вологи і багато живого насіння. Коли настане тепло, воно проросте, і зелені стебла то тут, то там лоскотатимуть мене під шкірою. Люблю відчуття, коли в мені зріє насіння. Тоді я знаю про сенс життя. Тоді я знаю, що життя моє безкінечне, поки маю силу для росту. І так гарно й природно, що це дозрівання не можна нікуди перенести, як звичайну важливу зустріч. Це дозрівання не може спізнитися. Коли дощ бере мене за руку, я відчуваю себе водою. Водою, яка має в собі краплинки моря, бо інакше я би загубила здатність плакати. Інакше я би стискала зуби замість плачу, берегла сльози на потім – так, ніби сльози треба економити. Я відчуваю себе водою, в якій є краплинки лиману – теплі, густі – на них можна лягти і розслабитись. Я відчуваю, як в мені сходяться дощові потоки – такі холодні і сповненні життя! Я люблю, коли дощ бере мене за руку. Тоді починається справжня мокра весна.