Твої дурні думки і почуття

Багатолезові свічки зірок Врізались в серце‚ як німа безвихідь‚ І потайки сурмили у ріжок‚ Із глибини душі шукавши вихід‚ Твої дурні думки і почуття. Ти блазнювала перед вибитим вікном‚ Кидала погляд на затоптану дорогу І в небо. Наче манії синдром У тебе холод у душі. Й не маєш змоги У вічності просити каяття. Сидить на шиї клята звичаєвість‚ Й хропе на ліжку в сні байдужий хтось. А зорі падають, розвіюють миттєвість... І це – безладдя у твоїй душі. І щось Шкребеться в серці й хоче забуття. Безстидні, у безсонні три доби, Твої небесно–сині оченята. А зорі падають‚ вмираючи вві сні. Й в польоті до землі‚ як журавлята‚ Твої дурні думки і почуття.