Тролейбусна аромотерапія

Від нього пахло болем та шоколадом... так,біль має запах - терпкуватий такий і ніби керасином віддає,бо керасином облиті і спалені були всі мрії та надії , всі щасливі секунди його життя. Дивне таке ім'я - Стефан... ніби українське Степан , але з долею якоїсь таємничості та приємного присмаку,здавалось ,що на губах його ім'я залишало якісь нотки кориці...я колись ненавиділа корицю-тепер люблю... Вперше я зустріла його в тролейбусі,коли як завжди поникла в свої думки,книгу та музику, їхала на роботу і починала дрімати....ця втома стала хронічною...я засинаю в транспорті... Стільки людей ,а він особливий.Чесно ,без всіляких там ванільностей , він справді виділявся з натовпу не тільки зовнішністю ,яка безумовно у нього була яскравою - трішки відрощене волосся,зелені немов свіжа весняна трава ,очі(мої улюблені ,до речі) , якісь дивні губи ,таких раніше не бачила , просто неймовірні вилиці , дивлячись на його вилиці я відчувала ,що за ним можна почуватись мов за кам'яною стіною , витончені пальці , які не властиві багатьом чоловікам ("він 100% володіє якимось музичним інструментом " майнуло в моїй голові,коли я вперше його побачила) , коричнева сумка через плече ,синя куртка та кеди ,трішки потерті джинси та зелена шапка. Здавалось ,що він ховає в цьому яскравому одязі свій біль (в принципі я сама так часто роблю).Так от ,я не про зовнішність , а про щось глибше - про його душу...я відразу побачила її , наче мала рентгенівський зір.От вона в нього була особливою -теплою,проте мала безліч дірок : маленьких , великих , деякі уже починали заростати , а з однієї ще сочилась кров....йому боляче...ось чому його очі такі ,але усмішка приємна.Це я помітила тоді,коли випадково він глянув на мене ,в той час , коли саме відволікла погляд від книжки чи можливо прокинулась від короткого сну, проте цей погляд і усмішку я ніколи не забуду...якось відразу ті рани в його душі на моїх очах почали затягуватись.... А знаєте , я боюсь таких поглядів і одразу червонію...так і зробила і знову "втикнула" погляд у свою книгу. Читаю , а відчуваю його погляд ,погляд цих великих алмазів чи то сапфірів.... Поруч встала літня жіночка ,від якої цілу дорогу смерділо молоком та оселедцем...жахливий аромат... Я відчула щось таке тепле та рідне поруч...мимоволі подивилась і побачила поруч його...так страшно і приємно було бачити його ось тут поруч...один рух і він може взяти мене за руку,а його запах вклинився мені у тіло ,у мозок,у серце,немов якась рідина протекла по всьому організму.... -Рідко зустрінеш дівчину,що читає і не боїться це показувати привселюдно... -Що?-перепитала я ,хоча прекрасно все почула... -Особлива ти ,руда,кажу..... мені здавалось,що мій мозок вибухне від всього цього...від двох фраз,які здається міняють мій день,моє життя взагалі... -Чому?така ж як усі...в тому,що я читаю не бачу нічого особливого.... -А дарма , ми всі особливі...ммм "Дівчинка з химерами" .Напевно цікава книга? -Я ще не дочитала ,але мені подобається,мене назва цієї книги зачепила відразу...а ще певні книги приходять в моє життя не випадково - протарабанила я...і навіщо я стільки йому говорю,чужа ж людина. -цікава ти , мене Стефаном звуть, друзі інколи просто Стеф називають -Є сучасна російська поетка Стеф.. -А тебе як звуть? -Це зайве.. -Що зайве?називати своє ім'я? -здивувався він... -Так,це зайве...це вже трішки привідкриті двері у мій особистий світ , а ти лише " тролейбусний незнайомець"...і взагалі дивно ,що я з тобою розмовляю ,бо я ніколи не знайомлюсь у транспорті. -А ми й не знайомимось,бо ти до цього часу не сказала мені своє ім'я.... а він ще й хитрий...хитрий лис...ну от як я точно...промайнуло в моїй голові... -Моя наступна зупинка , якщо проїду , то спізнюсь на роботу.... -А ім'я?? -Ні... -Дівчинко з примарами постій - пролунало мені вслід... і вже через дві 3 хвилини чиясь рука торкалась моїх плеч... я впізнала його аромат... -Стефан ??? -ти забула ,ось ...моя "дівчинка з примарами" опинилась в руках... -Дякую... -І все? -Поліна...Поль... -В тебе холодні руки... -Але гаряче серце... випадково вирвалось... -Я помітив...а ще ти любиш каву. -Як ти здогадався? -Ти пахнеш нею...я тебе так вчув... -А ти шоколадом...і...і...болем... -кава перебиває біль... Дай руку,Поль,я тебе проведу. І знаєш ..не відпущу тебе тепер , дівчинко з химерами.... 02/01/2013