ДУША

Душа. Мов фантастичний замок, Прихований труною стін. У нім стрічає сон світанок, У нім - думок і фобій тінь. У замку тім і холод сивий, Й стооке сонце загляда, Бувають в нім бурхливі зливи, І засуха у нім бува. Душа. Колони підпирають Її крихкий мов лід клейнод*. Залізні птахи там кружляють, І мертві водять хоровод. Чарівні звірі з філажанок П’ють каву львівську з молоком, І квіти з білих вишиванок Червоним падають вином. Душа. Там риби пропливають, Пірнаючи у морок днів. Там люди між химер блукають, Й раби між ситих королів. Й кохання вирвавши уламок, І переїхавши хребет, Летять у фантастичний замок Чужинці, мов бджола на мед.