Зрада...

Ти дивишся у ніжні очі, й повірити у це не хочеш Бо поряд милої нема, вона до іншого пішла Вона пішла й не озирнулась, рукою на усе махнула, а спогади усі тобі, лишився смуток у душі... Розбите серце твоє билось, ледь-ледь воно не зупинилось Відчув важкий душевний біль, коли почув «Ти вже не мій…» Так легко й плавно вилітали , із уст її слова мов скали, І погляд ніжний раптом зник, який ти бачити так звик. Для тебе все немає сенсу, позбавитись не можеш стресу, А їй байдуже їй начхати, для неї це суцільні жарти І що тепер, як далі бути, як можна зраду цю забути? А в відповідь лиш тишина, так ти один, й вона одна...