Вересень...

Чудова осінь, сонце у зеніті І ти летиш у тиху ніжну синь. Спіднички й пестощі лишилися у літі, Валіза зламана, то краще просто кинь. Суха й зажурена каштанова буденність, Облізлі ночі з подихом зими. Розбиті сни, розжарена шаленість, Як не гориш, то краще не дими. Спотворюй час, жевріє вереснево, Лишай початки зірваних бажань. І докричатись стало не суттєво, Лише б оглухнути до крякання зітхань. Втомись нести солодке й перестигле, Бо врешті-решт в долонях загниє. І хай хоч раз реакція не встигне, Одвічне дякую за те, що подає. Свої цілунки, мед і біль прокльони, Осіннім днем, як листя розмети. А серце тихо-тихо охолоне І буде айстрами у вересні цвісти.