Другу

Мені так боляче, ступати в осінь. Ліпити з днів своїх пап’є –маше. Струна образ в мені бринить ще й досі, А ти давай ще плюнь мені в лице. І слово друг, давно пора забути Лишить за межами... десь там… Настане їхній час, думок спокути Скажу спасибі власним ворогам… Осінь так старанно править мужньо Інший пензель знову у руках… Змішала фарби темні так потужно Малює сирість в власних небесах. Невтомно так скриплять холодні ноги, Іду забувши вдома власну тінь, І вірний друг наставить знову роги. А я іду… в осінню далечінь…