Не шукай у мені

ту примарну янгольську ніжність, я черства мов каміння ,що лежить на твоєму шляху , погляд знову сумний і навіює дивну трагічність, хочеться світу кричати "зачекайте!ось тут я зійду" Все по колу й по колу блукаю мов в лабіринті , у думках все так гарно ,та чомусь не так у житті , кого стріну так хочеться душу відразу відмити, а вони тільки зляться й говорять " не лізь ,ми святі!" Їхня вичурна святість давно вже канула в Лету , залишились тільки якісь рвані шматки , щоб здаватись розумними беруть у руки газету, це бездушні створіння - суто шкіра й кістки... Я тікаю від них і коліна збиваю до крові , бо боюсь заразитись лицемірством та духом слабким , зовні милі вони й ідеально шовкові , всередині ж буяє підла спека та грім... Хоч мене врятувати?то сховай у чарівному лісі біля чистих озер та сприймай такою як є , полюби наче мед безкінечності цифру - вісім , безкінечно кохання твоє нехай до мене цвіте..