Дівчатам і жінкам Майдану

Мамо, не злись на сво́ю до́ньку, що обрала Безро́змірний шолом, а не вплітала в коси квіти. У ці безсонні ночі вона хлопців рятувала, Яких косили кулі. Хтось поранений, хтось вбитий. Не раз впаде сльозина під шалений гуркіт бою, Не раз від страху серце завмиратиме у грудях, Коли протести мирні на очах стають війною, Бездушні яничари знов стрілятимуть по людях. Не лай свою́ доньку́, що не верталася додому, В ці дні чиєсь життя залежало від її рук, І падала від втоми, годувавши невідомих, Всіх, хто віддано боровся проти беркутівських сук. Не плач, матусю рідна, не мочи сльозами очі, Хто вмер, того не ве́рнуть. А я тут, я ще жива. Ми, дівчата українські, стали з хлопцями пліч-о-пліч За народ і за свободу. Не тримай на мене зла. Політики голосять без кінця пусті промови, Не слухай їх, матусю, ця система вже іржава. Через їх байдужість хлопці в трунах вернуться додому... Я лю́блю свій народ, та ненавиджу державу!