Колись…

хоч я тобі покажу свою душу всі пекельні кола, ріки і моря? де листи спогадів на сонці сушу. покажу де ти моя далека зоря висиш у серці цвяхами прибита. де краплі солені бурштином у небі виблискують мов свита налякана злим вогняним тираном. повітря у горах можливо це - зміст мого буття, світло, що в кінці немов ранкове сонце на десять, можливо на всі сто залишає рану на моїх вустах, як пуля, що без звуку в тіло врізається, мов хижий птах, немов любов, робота – стійло… хоч покажу тобі я своє серце яке колись ти розпинала на вершинах на каменях гірських як денце а колись літав по небу я на білих крилах… Великий Бичків, липень 2014