Осіння музика

Багряне листя сумно опадає, Осіння амбра ніжністю п'янить. Віолончель в кімнаті тохо грає, А листопад вже землю огортає. Чому віолончель так сумно грає? Чом струни жалю так в душі бринять? Чому розпачливо вона ридає, А з серця стогін в небо поринає?... Не спинеш ти її. Як музика небесна, Її мелодії звучать в природі як свої. Зринають до небес, мов птах чудесний, Ясним потоком ллються до землі. І сповивають землю тугою, журбою, Вселенський смуток у собі несуть. Та осінь не зворушена красою - Усе живе вкриває сивиною. Багряне листя вже давно опало... Земля примерзла спить, одпочива... Віолончель мелодію ще грать не перестала. І смуток не пройшов. Ще не пора...