Співав її піснею…

Співав її піснею В тиші нестерпно-дзвінкій… А нічкою пізньою, Серед зірок, їй одній, Чуттєвими віршами З вічністю в слові «любов» - Різнився між іншими, Поглядом хто не дійшов, І втратив хто віру вже У почуття неземне. Та той, хто так вирішив – Губить когось і себе. І з кожною дозою В ньому її силует - Натхненною музою… Він же для неї – поет.