І ніч. І темінь. Й зірвана стежина...(Байдужість як форма порятунку загублених душ)

І ніч. І темінь. Й зірвана стежина... Як боляче я впала на асфальт, Іще жива, та крила надломила, І вільно дихать заважа кобальт. Кружляють зграї вороння у небі, Зробилось чорним все, що не цвіло, А я іду по ламаній потребі Когось любити - це найтяжче зло. Спитать кого немає, де я буду, Всі зайняті, у всіх свої діла. Байдужа сутність - без емоцій люди, Байдужі люди - без душі тіла. Ішла я по дорозі - заблудилась, Мене впевняли, що вона одна, Довіра впала в прірву і розбилась, Я споглядала, як вона вмира. Вмирає все: й образа, і людина, То рана вже ніяк не зажива. І ніч. І темінь. Й зірвана стежина... Як боляче я впала, я жива!