Вкривав тебе я легким покривалом...

Вкривав тебе я легким покривалом... I вiддавав твоiм тепло своiх долонь... Так було завжди, та тебе не стало.. Звучить банально: згас в очах вогонь.. I все навколо втратило важливiсть.. Нема вiдрад для п'яноi душi.. Мене вбивала гостро неможливiсть читать твоi рядки в коментах в мережi.. Тебе нестало i нестало сонця... За мить одну замерз i вимер свiт.. Нема рiзону вiдкривать вiконце.. Нiчого не змiнилось там за стiльки лiт... Хiба що, нi, тебе там теж немае... Тепер ти спогад мiй щасливий, аж до слiз... Й i як тепер без тебе, я не знаю... Не знаю я i де шукати змiст... Холодний вiтер рiже аж до кровi, Смертельна порожнеча по кутках... А я - слабкий, не маю сили волi, щоб не шукати зустрiчi у снах...