Poema

Пролітали хмари. Над полем налитої соком хлібів пшениці. Вони кидали сої безформенні тіні вниз, не повертаючи зору до того, що відбувалося навкруги, не звертаючи уваги на собі подібних. Вони гналися все далі й далі збиваючись в зграї, але кожна була сама по собі. Їм у ніс вдаряв соковитий запах потоптаного зілля. Невелика пляма, що чорніла серед поля для них здавалася ще мізернішою й, якби не пахощі, зосталася б і зовсім непомітною. А вітер гнав їх вдаль, так й не дозволивши впитися п´янкощами землі. А вдалі були вони…. Й солодкі перса налиті коханням та гріхом торкали не свого мужа, погойдувалися від хвилювання й пашіли бажанням. Вони думали, що були самі.