(*)

Твої очі мелена кориця, як сипучі піски, з кожним поглядом все глибше у душу затягують, Скільки б я не намагалась вирватись з полону-та все марно, Твоя шкіра моє сонце, яке ніколи не гріє, моя вічність-твоя мить, ми її ніколи не в змозі зупинити. Зібрати усю твою байдужість, цинізм, та просто закрити в шухляді, Щоб холодом своїх слів, ти більше не зміг розбити мої кришталеві замки. І тільки тоді коли ти так тихо і мирно спиш, а зорі малюють світанки Я розпускаю крила своїх мрій, які не дають мені впасти, І з кожним твоїм"привіт кохана, доброго ранку" я йду на дно океану, Насправді моя душа як мед, прилипла до твого погляду, байдуже наскільки холодне твоє тепло, Моєї любові хватить на двох, на мілліони віків, на кілометри холоду.