Розділ 6

Вихідні пролетіли швидко. Понеділок. Мій любий офісний планктон тихо ненавидить мене за своїми комп’ютерами, до шефа прийшов новий замісник і вони щось обговорювали в кабінеті, а мені натерли панчохи. Було страшенно нудно. Сашко не говорить зі мною і вітається через зуби. Мабуть, образився. - Євочко, люба, зайди – долинуло зі слухавки після того, як я притулила її до вуха. Я зайшла в кабінет. За столом з ним сидів чоловік в червоній краватці – навий замісник Геннадія Степановича. Його біла сорочка, здавалось, рипітиме від чистоти, а дорогий костюм сидів як влитий. Як тільки я зайшла, бос розплився в нудотно-солодкій посмішці: - А ось і вона! Євочко, познайомся – це мій новий замісник, Ігор Володимирович. Тепер ви працюватимете разом. Ігорю, Єва в нас працює давно, людина перевірена, надійна, працьовита, я думаю, що ви знайдете спільну мову. Чоловік в червоній краватці зміряв мене холодним поглядом. Так на мене чоловіки не дивились. В погляді читалось презирство і відчуженість: - Вибачте, я нічого проти Єви не маю, але чи немає когось простішого ? Я ледь не впала. «Когось простішого» ? Мені хотілося дати йому копняка. Ігор говорив так, неначе я – пусте місце або мене взагалі немає. Геннадій Степанович округлив очі: - Перепрошую. Тобто «простіше» ? - Я прийшов сюди працювати і така секретарка буде мене відволікати від основної роботи. - Я ціную вашу надзвичайну тягу до роботи, але нікого іншого Вам, Ігорю Володимировичу, запропонувати не можу. – було помітно, що шефа подібні слова образили і він розсердився на нового помічника. Подумати тільки, він дає йому свою кралю-секретарку, а той носом крутить. - Дуже шкода. Ми будемо працювати в одному кабінеті ? - Так. В кінці коридору. Єва Вам покаже. - Я вільний ? - Так, ви обоє вільні. Я вийшла з кабінету на автоматі. Що це щойно було ? Я буду працювати з цим козлом ? Йому треба хтось простіший ? Виникла ідея попроситися в Геннадія Степановича повернутись до нього, але – ні! Я маю спочатку провчити цього мудодзвона. Я направилась до свого столу і задумливо на нього поглянула. Забрати ноутбук і все, мого тут нічого немає. - Єво, я перепрошую, як Вас по-батькові ? – почула я з заду голос Ігоря Володимировича. - Юріївна. – я повернулась до нього на каблуках і зверхньо поглянула прямо в очі. Вони в нього були сіро-зеленого кольору. Взагалі, обличчя в нього було приємне, незважаючи на кривий рубець, який тягнувся від лоба до вилиці, розсікаючи брову. Чорняве, скуйовджене волосся, легка щетина, приємний аромат дорогих парфумів – все підкреслювало його привабливість. Але я не звертала на це уваги. Він повів себе як козел, і я зненавиділа його з першого погляду. - Єво Юріївно, для мене ця робота дуже важлива. Я хотів би Вас попросити, щоб ви одягались менш розкуто. – він педик ?! - Я врахую – холодно відрізала я. Ігор Володимирович не менш холодно запитав : - Вам допомогти перенести речі в кабінет ? - Ні, дякую. – тим самим тоном процідила я і направилась до виходу.