Сповідь душі

Я десь пішла, уже мене немає, Спустилась тихо осінь на плече, Вітри безжальні мчаться рідним краєм, І тихий сум за душу аж пече. Чи хтось іще забуде, чи згадає, Чи промінь сонячний ще розум осяйне́, А серце спалене уже не пам'ятає, Чи хтось іще у вічність загляне́. За мною ще вчорашні радості палають, Димляться сріблом-злотом спалені мости, Мої творіння у глибин віків не пам'ятають, За це, нещасна доленько, мені прости. Мої горіння і творіння - чи вернуться, Душа очиститься від скверни й суєти, Хай осквернителі душі перевернуться У вовкулаків, що блукають без мети.