не однаково

я належне віддаю цьогорічній рідній осені – вона такими кольорами мені ще не відкривалась. в улюбленім пальті іду по вулицях спустошених. і як така краса від очей моїх ховалась? краще пізно, ніж ніколи. лиш у двадцять з гаком років, коли виросла з нічого я сяким-таким писакою, в осені знаходжу не депресії, а спокій. мені листя відтепер не жовтіє вже однаково.