[воно так і є насправді]

ти снишся мені, витягуєш жало з-під ребер котре застрягло там і було вже років зо два завжди розуміла - ти моя головна потреба шкода, поза сном ти не здатен творити дива на сцені стою, чую хрускіт в колінному нерві волію здійнятися в небо, зірватись як чорний птах проте замість цього бажання в короткій перерві я перероджуюсь: внутрішній фенікс перетворився в прах тепер я стою сама посеред оркестрової ями тримаю в руках смичок, веду по холодній воді вона затопила весь простір, стала бар'єром між нами тепер я зможу протистояти страшній раптовій біді здається,мені насправді не потрібні усі ті сни сама їх собі вигадую, щоб було легше заснути а потім, коли прокидаюсь, ти кажеш мені: поясни хоча ти ніколи вже цього не здатний будеш збагнути ти не розумієш уся ця вода між нами - твої слова кинуті напризволяще наче сіті в незвідане море і раптом комусь із нас стискається артерія горлова навколо все починає ставати невимовно прозоре.