Балада про те як з неба зникли зорі

Там за небокраєм Коли земля вкривалася теплим гаєм Коли квакали жаби Й жуки стрибали в ями Тоді в безмежних небесах Зірок було як в дитячих снах Напевно Господь взяв зі своїх мисок Срібний й дивовижний той пісок Й частинками душі Розсипав їх по всій космічній глибині І було тоді у місячній долині Не скажу як звали та вона є й понині Протікала річка сильна Красива , й до безтями пильна Опускались в її води як було за тої моди , соні верби і берези там була частинка їх трапези . Й ось у тій долині Яка ще є понині Ішов хлопчина молодий Поглянути на нічний край свій Присівши під вербою Та похитавши головою Став на зорі поглядати Колись на п’яний спір намагався він їх зрахувати Програв , і що ? Довелось борги вертати . Та зараз він вирішив просто ними милуватися Це краще ніж в сірі стіни углиблятися . Було все добре , та щось не так Й ось на небі він побачив знак Зоря впала . Та хіба вона дозвіл на це мала ? Й здавалося б що з того ? На небі ще зірок ого ! Та через секунди дві Страх заграв в крові Зорі посипались дощем , Невже це стане судним днем ? І ось , коли закінчився зорепад На землі стало невпопад Темрява окутала долину , Та що долину , всю країну Ні , весь світ ! Місяць лиш залишився на місті , Та хоч він ближче до землі Йому не вистачає світлості Й все стало як в млі . Хлопчина що під вербою сидів Подумав що він здурів . Та провіривши розсудок Переконавшись в чистоті “чи кушок” Встав на ноги ,й давай кричать Може відгукнеться якась місцева знать - Ей люди є хто живий ? Будь то добрий чи злий . А в відповідь почув лиш тишину Напевно космос в обнімку сну - Людей немає , та я тут Пролунав затягнутий й старий звук - Хто тут ? - Я та в якій ти змивав грязь зі своїх рук Я річка місячної долини Яка бачить цвіт вербини і калини Хлопець відразу занімів Й подумав що все ж здурів - Чому ж ти позамовкав ? Невже через те що голос природи пізнав ? - Напевно я здурів , Через це нічого тобі не відповів Хоч й невпевнений був що не бачить сну Та мовив до річки місячної долини В якій текли віковічні мудрості глибини - Повідай мені про те що сталось Щоб моє серце не страхалось Куди зникли з неба зорі ? Чи вони втопилися у морі ? Або вирішили коротким сном спочити Або не дай Бог вмерти ? У відповідь річка вирішила всю правду розказати Й дорогу до спасіння нічного неба показати - Природу зірок я сама не знаю Та про легенду їхню тобі повідаю Коли світ був ще немовлям А душа світу тендітним кошеням Його населяли дивні створіння Ніхто б не повірив що в Бога є такі творіння Гігантські змії і дракони Ящірки великі як слони Та ще багато того , що не передати словами Воно було так давніми днями Та людина зрозуміла в чому її сила Й чим в Господніх очах вона мила Їй дана влада панувати над звіриною І хоч дивна ця балада Правда в ній стоїть горою Та магічні істоти не змогли змиритись З тим що доведеться перед людиною покоритись Й почалась війна Велика й страшна Довго вона йшла Й досі б не пройшла Якби одного разу Зірвався наче з сказу Головний дракон Поставивши на “кон” Долю всіх магічних тих створінь Й хоч було багато в нього вояки вмінь Потрапив до людей в полон Думав зможе стерпіти це , Та люди наварили самогон Й випивши скрутили у кільце Не зміг тоді головний дракон терпіти Й хоч з хвостом у роті важко говорити Він запропонував мир А вони в честь цього закатали пір Та мир був не довговічний А семитисячолітній Й всю магічні створіння Мали дивне вміння Полетіти за небокрай Й зіркою освітити наш земельний край Та як бачиш пройшли сім тисяч років І настав час предкових уроків Тому порада хлопче Будь на мову свою коротше Часу мало Сповісти королям земним Чому воїнство небесне позникало Й готуйтесь до війни з ним На останок скажи як тебе звати Який іменем тебе прозвала мати І як за давньою традицією Незазначеною коаліцією Того з ким говорила річка звуть Іваном Така в казках їх доля , бути героєм гадом . - Темрява навколо Ступлю неправильно й смерть здавить наді мною коло Що робити щоб все не йшло на шкереберть ? Мовив хлопець до річки місячної долини А вона черпнула мудрості з глибини Відповіла спокійно Й авжеж розумно - Зірок немає , та місяць є Хоч його світла мало Та для тебе дуже вдало Що його світло купається в моїх глибинах Й відбивається по близьких вершинах Й іди за течією Ти моєю Там знайдеш ти місто Тому нарядися урочисто Та й іди до короля Поясни що на кону вся земля А далі думай вже ти сам Давай мчись по всім парам . Зробив Іван як веліла річка місячної долини Повірив він у мудрість її глибини Й в темряві біля води ступав Багато раз він впав Та все ж дібрався до міста Навколо якого гори були як з тіста Місяць сходив на вершину храму Який лікував світу дитячу рану Високий й сильний мур Через який не пробереться навіть щур Місто освітлювалось вогнем В надії що стане світло днем Було чути шум й виття Кругом брязкало сміття Івана в місто з легкістю впустили А він відразу до короля помчався щосили Та в того була нарада А на ній повно всякого брутального стада Довелося би чекати ранку Та Іван не збирався спати на ганку . Тому ставши вище всіх Закричав як тільки зміг : - Ей хто чує відкликнись І до слів моїх прислухайсь Бо я знаю чому зникли зорі Й вони не втопилися в морі І розповів всю правду Іванко Хоч й було гірко . Зачався тоді великий шум Спорили чи є в Івана розум Якби на небі було багато зірок А нічна павутина не скинула своїх ниток Вони б почули шум Про те що є в Івана розум Почула шум королівська нарада Й вирішила повісити гада Який бентежить тут людей Й крикнув йому король : - Ей Хто підбурює народ ? Який вчора тільки копав огород А сьогодні не побачить світлий небозвід А ну принесіть мені звіт ! Весь народ позамовкав Дехто й до домівок повтікав Люди показали пальцем на Іванка Й шепнули що в нього лихорадка Король оглянувши хлопча Вирішив що його шиї не хватає меча Та був він добрий Хоч в літах і непроворний Людську душу він добре знав Тому Івану так сказав : - Розкажи що знаєш Й доведи що нічого не ховаєш Якщо доведеш що говориш правду я на зустріч з короною в руках піду а якщо неправдою все виявиться хтось без голови своєї залишиться . Поділився Іван історією Та вона здалася лише теорією Бо доказів ще не було Невже життя Івана пропало ? Хлопець зрозумів що життя його на волосині Та як ж виплутатись нині ? Кат з сокирою підійшов Невже Іван тут смерть знайшов ? Та як ранкова зоря зійшла Так думка рясна в голову прийшла - У мене свідок є ! Хай його голос вас не мине . Сказав Іван й закричав до річки місячної долини В якій текли мудрості глибини - Річка , річка відізвись На моє горе повернись А річка то мовчить Можливо вона вже спить ? - Річка , річка відізвись На моє прохання навернись . А річка то мовчить Кат вже готується Івана вбити Заграло сяйво сокири В сяйві місячної сили Хотів кат вже рубати Та річка відізвалась наче мати - Я підтверджую усі його слова , Бо то моя мова Та що робити далі я не знаю Й взагалі я поспішаю Всі люди позамовкали Невже й вони голос природи пізнали ? Всі мовчать Немає сили слова хоч сказати А сонце над небокраєм встало Розвіяти темряву проміння своє послало й під цю ніжну картину промовив дід народу наче сину - Я знаю що потрібно нам робити Бо без зірок на небі неможна жити В сніжному королівстві В північному місті Де ліса ще в вдівстві А білосніжні гори схожі на кісті На одній з драконнячих гір Живе той чиї знання не знають мір В царських бібліотеках є дід За яким лащиться в слід Довга борода Король у відповідь : - О да ! Я знаю те королівство де природи вдівство там живе мій брат король хоч в політиці він повний нуль Варвар він ! Так що на всякий випадок візьми загін Й ось це дивне кільце Він зрозуміє що за знак це Тоді повірить він всім твоїм словам Й не заподіє зла вам Зробив Іван як король сказав Загін в місті він зібрав Та й вирішив до королівського брата Мріючи про нагороду За людську свободу В вигляді злата День був світлий Й теплий Пробивався наш загін Через кучу низин і вершин Та сонце до заходу клонило Й це всіх лякало Й не дарма Бо ж зникла з неба остання зоря люди смолоскипи запалили й вогнем дорогу освітили обережні кроки людей топтали під собою лілей А вітер колихав гілки На яких росли колись сливки Через дерева не видно було неба Та й н треба . Й ось Іван побачив Те за що творцю так і не віддячив Цвіла прекрасна орхідея А може то була лілея ? В квітках І травах Іван був несильний Й до того ж не дуже пильний Як рука до квітки потягнулась так відразу ж з іншого боку ще одна з’явилась схопила Іванову руку наче смерть прийшла зняти покуту й відразу відпустила а Іван закричав : - Мати моя мила ! Й ворог в темряві сховався Все добре , Іван лише злякався Та придивившись до руки уважно Подумати лише було страшно Зник королівський перстень Невже надарма пішов весь день ? Крикнув Іван тоді - Злодія лови , А то всі залишимось без голови ! Розкидались по лісі люди Шукаючи злодія всюди І добігши до поляни тихої Почули вони смак долі лихої Із кущів стріляти стали Ті кого в легендах ельфами прозвали Довго битва йшла Та переможця свого все ж знайшла Людина перемогла Й цим життя своє врятувала Було вирішено зупинка Й заодно шлунку розминка А Іван оглядаючи місцевість Й дивуючись яка в переміні миттєвість Замітив дивну річ . На дворі ще не була ніч й коли було світло сяяло далеко ще одне світло проїхавши на коні вперед побачив він печеру а в ній світло кольором як мед Й на свою самовпевнену манеру Взяв в руки меч Що причиняв багато кровотеч Та пішов в розвідку Залишивши за собою мітку . Темна була печера , А в ній сидів маленький ненажера . Пухнастий та малий , Й виглядом зовсім не злий . Іван закричав як навіжений , Та кинувся на нього наче пес скажений . А в пухнастого створіння , Було дивне вміння . Розмовляти по людські Напевно в них язики подобою близькі . - Стій людино я прошу Питай що хоч , всю правду розкажу Тільки залиш в живих Не губи днів моїх молодих Іван поглянув на те пухнасте Начеб то воно не страшне Милі очі , рівні зуби Невже не заслуговує він згуби ? - Ти низький а значить гном ? - Ні не гном . - Може лєприкон ? - Ні , не лєприкон . - Тоді хто ж ти є ? - Той чий рід жива рука вже не знайде . Бо кров батьків моїх пройде Я останній в роді Бо дракони по давній згоді Й як прийнято по сучасній моді Втерлися в довіру , й вдарили у спину Думав що і я згину Та я живий Хоч й не сильно цьому радий . Й зник весь мій рід Пропав в всесвіті наш слід А звали нас дітьми квіток Це було коли метр довжиною був один листок - Якесь волохате створіння Якого я не знаю коріння Вкрало в мене перстень . - Цей ? – почулося в відповідь дзень – дзень Заблищало золото на стіні Граючись віддзеркаленням в вогні Іван забрав перстень назад Та перед тим як вернутися в лісний сад Детально про все дізнався , Й ось про що він допитався : Всі створіння крім драконів Не підтримують тамошніх законів Й підкоряються через страх Щоб весь їх рід не зазнав крах Та є зброя що здатна перемогти драконів Й звільнити легендарних створінь від їх законів Це – обладунки перших людей . Залишивши дитину квіток в спокої Й до безтями самотньої А зовні стояли солдати З нагостреним мечем готові вбивати Один з них закричав : - Так це Іван , хто ж знав Ми побачили мітку Й подумали що то ворог кличе в свою сітку - Та ні , мітка то моя , Й перстень тепер маю я А тепер в дорогу Й відразу з печерного порогу Всі рвонули до північного королівства В якому ліси були повні вдівства Три дня й три носі вони йшли Й нарешті прийшли Туди де сніг вкривав величезні ялинки А замість води були тверді крижинки Де сам час залишився відпочити Й Бог намагався землю з небом злити Там на високій горі Що була наче корабель в морі Лежало кам’яне місто В якому пекли найкраще в світі тісто Зайшовши туди Мандрівники отримали їжи і води А потім їх прийняли до короля Та попередили що він веде себе як немовля Іван подумав що правитель молодий А значить відважний й трішечки дурний … Та на здивування Не виправдалися сподівання Король був з бородою старий На рух не сильно жвавий - Хто ти ж , і з чим прийшов ? Звідки загін такий добрий знайшов ? Запитав Король Івана А сам дивиться на нього як на бусурмана Іван йому відповів : - Загін цей я привів , Щоб передати королю послання від брата А в доказ приніс перстень з злата Король оглянув перстень Й заснув наче був тоді й не день Іван трохи почекав А тоді згадав Що король може вести себе як немовля Й спати як дитя ! ще трохи почекав А тоді не витримав й сказав - Народ твій в біді а ти спиш Якщо так то корону іншому залиш Від слів цих король проснувся Сну він в мить позбувся Й пояснив : - Доки хтось небозвід не змив То я засинав дивлячись на зірки Й тут ні до чого мої роки Значить перстень брата мого А я довіряю слову його Так що від мене юний рицарю потрібно ? Запитав король й підняв голову гідно Іван в відповідь сказав : - Нам би доступ в бібліотеку мати Цар цілі їхні знав , тому дозвіл дав Й скоро стали вони бібліотекаря шукати Та бібліотекаря полиці Повні “ знань-криниці ” Вони були довші ніж гадали А де мудрець люди не знали . Й довго ж довелося їм його шукати Так що вони безсилі полягали спати А на наступний день Іван почувався як олень Бо бібліотекар сам його знайшов серед книжних поличок відшукав й запитав : - Що потрібно серед світових знань , Такому юнаку , в якого в голові одна дурмань ? Іван від такої гостинності розгубився За для такого він з ельфами бився ? Старий на нього пильно дивився Бороду почесав , й засміявся - Не бійся хлопче , мене попередили про твій прихід Ось тільки знадобилось робить обхід Щоб знайти тебе Так що навіть я сам ледь не згубив себе Так що від мене потрібно ? Іван розповів про все гідно Й про річку місячної долини В якій текли мудрості глибини Й про брата короля І про те що король заснув як немовля . Та головне В цій розмові було основне То розмова з дитиною квітки Іван розповів усе починаючи від мітки - Про обладунки перших людей я чув Ось тільки де вони я забув … Зараз я відомості якісь знайду Сказав дід й почесав бороду А вернувся коли знайшов Ось розгадка є така Й доволі м’ягка - Обладунки ці знайдете Коли пів світу ви пройдете Й на гору найвищу попадете А звідти вниз до лави Ось тільки бережіться облави Шлях ж свій на північ ви тримайте Та пильності не втрачайте Бо територія там не відома Відкривачі й мандрівники далеко не просунулись Великий там страх і втома На них насунулись Іван давши війську відпочити Й чимось брюхо набити Зібрали всі свої сили Й зброю помили Та й в дорогу Мріючи про велику нагороду Довгий шлях їм пролягав Та кінець подорожі майже настав Залишаючи позаду ліса та моря Вставала разом з ними ранкова зоря Опинився наш загін серед гір Кількості яких не було мір Туман був кругом там Й через щілини в землі вибивалась вода по парам Туман віяв злобою А в відрах з водою Утворились круги наче землетрус Аж колінка бились в того хто боягуз . Й ось з сірого туману Жовті очі сході на оману А за ними потік вогню Що прийшовся по коню Військо все стривожилось Та до бою приготовилось Чорні крила більші як в орла Хвіст неначе булава Дракон в небі літає А загін по ньому з луків стріляє Поранив хтось дракону крильце А той впав сильце Й всі мечі похапали Та й з близька напали Страшний був бій Трупів було цілий рій Й знадобилось відступати Бо дракон став перемагати Іван бачив що становища погане А з них вийде м'ясо непогане Став кликати звідусюди Може почують й прийдуть на допомогу люди - Ей хто чує , сюди прийди Й в бою допоможи . Від слів цих затряслась земля Здавалось вона плаче як в колисці немовля Й відкрився прохід Під землю вхід Зібравши всіх живих Всіх недужих та слабких Погрузилися під землю Прохід закрився й стало темно Іван подумав що він попався Та все ж озвався - Хто тут є відгукнись Й до біди нашої прихились Ми йшли спасати зірки Щоб не були на небі темноти дірки . В відповідь на ці слова Пролунав крик : - То я земля ! Й я знаю яка твоя мова Бо довго за тобою вже слідкую Хоч і голос твій слабо чую До гори потрібної сама вас проведу Не бійся я не підведу ! Отже смолоскипи запаливши й кого могли зціливши знову по тунелям у дорогу не забуваймо про нагороду . Довго йшли вони під землею Й стали відчувати смак інею Та в пору морозу Дракон становив меншу загрозу . Бо його смертоносний вогонь Зо здирає м'ясо з долонь Замерзає на шляху до цілі Й люди залишаються цілі ! Вийшовши на поверхню Помітили що не говорила земля брехню Сказав Іван Який вже не відчував себе як баран . - Дякуємо тобі , кращих мешканців заслуговуєш ти Відповіді не було , й не мало бути Почало військо збиратись Й на вершину пробиратись Тяжкий був перехід Ще й не був обід І мороз в’їдався в шкіру Та він не зруйнував в себе віру Та мрію не вкрав . Слабші знизу залишались А сильніші на верх піднімались Й так було до самої ночі Коли вже втомилися очі Й спати всі хотіли Але на голод теж очі закрили Й до самого вершечку Де було вулкану кілечко Зібралось людей десять не рахуючи Івана Який вирішив що не така ж доля їхня погана Та раптом голос пролунав Тільки чий ніхто не знав . - Хто на горі відгукнись На ім’я своє ти назвись - Я Іван прийшов сюди подолавши гори , землю й морські води щоб знайти перших людей обладунки і запхати їх у сумки бо можна вернути на небо зірки й не жити в темноті всі роки а тепер хто кликав покажись нашим очам ти об’явись . В відповідь тишина Страшна як морська глибина Й серед темряви нічної Коли на небі не було сузір’я зіркової З’явились очі червоні Злі й голодні Злетів у небо дракон Лапа якого була як слон Герої наші налякались До глибини серця настрахались Схопивши мечі в руки Вони чекали смертельної муки . Та дракон в небі зупинився Й спокійно на них подивився . - Зла я вам не зроблю , Інакше на небо себе не поверну . Так вийшло що в космічній глибині В небесні вишині Місця набагато більше Й драконам там ліпше Та проблемою є головний із нас Що ненавидить кожну з рас Його крила чорні як вугілля А в очах безмежні тління . Тільки помсти він бажає Надія єдина , якщо смерть його спіткає Дракон сказав Івану Й його слова наче загоїли рану . А Іван відказав : - Такого повороту я не чекав , Якщо разом в бій підемо . Вихід з проблеми знайдемо . А дракон відповів , Та й всю правду розповів - За ним пішли дві третіх всіх драконів , що ричать голосніше церковних дзвонів та якщо люди , дракони , й магічні створіння що мають незвичайні вміння Зіллються в одну силу Дамо загарбникам по рилу ! Тож ельфів і драконів Грифонів та леприконів І інших магічних істот Зберемо , й захистимо землю небачених красот А ти обладунки перших людей візьми Й до війська людського принеси На цьому домовились , і розійшлись . Обладунки нашли Вони були такі : На дотик м’які Сіруватий колір , приємний цвіт В цьому йдемо спасати світ . З гори Іван побачив Що в далечині є село Й хоч там не тепло Та село прилягає до моря Й це може спасти від ще одного горя . Бо можливо на кораблі Швидше пройдемо милі Злізши з гори й не зустрівши смертельної гри Прибули в поселення де не було жінок та чоловіків Та зате було багато кораблів . І ось , спорядившись в погоню Переслідуючи геройську долю Підняли паруса Й ринулись туди , де морська краса . Морський бриз йшов вслід за ними Й вітерець грався парусами сивими Горизонт показував ясну погоду Й ніхто не чекав біду . Та вона прийшла раптово , наче гостре слово . Й ось про йде лічена хвилина Й станеться велика билина . Про яку складатимуть пісні Тихі й голосні Про те як туман окутав морську долину як затуманив він ось ту долину . й серед морської тишини та сивої туманної вишини . З’явився ворог й кинувся на нас Настав битви час Десятки драконів літали в небі , Несучи смерть в собі . На кораблях піднявся гам Й по пращурським стопам З кораблів відкрився вогонь Хтось з драконів в воду впав Й краху в глибині зазнав . А дехто на кораблі напав , встромившись кігтями у борт , й зубами наче роблячи кораблю аборт напав на екіпаж , вогнем залишаючи багато саж . Та броня була хоч й мала Та як сталь сильна Й проткнувши списами дракона В якого був вигляд брутального жаргонна Відправили крилатого у море , Таке на нього прийшло горе . А дракони знову запалили вогнем Й не було їм відповіді свинцем Бо кораблі горіли й йшли на дно , А за ними люди заодно . Загін перестрибнувши на шлюпки , Щоб не перетворитись на морські губки . Й здавалось надії вже нема Смерть косу вже трима . Як з одного боку з’явились ще дракони Й напали на інших вони А на драконах сиділи магічні створіння що стріляли з чарівного лука . Й настала ворогові мука , А з іншої сторони кораблі гігантські Оздоблені в вирізи магнатські На кожному була така пушка Що здатна оглушити вушка . А ще відправити на той світ ворога Пушка була страшніше морока . Битва закипіла , а потім й загарбників погубила . Заполонили одні дракони морські глибини , А інші зайняли небесні вершини Й знову вернулись на зорі Хоч й частина з них втопилася у морі . Напевно людей покликали дракони на допомогу , Не повірили вони що Івану в змогу … Залишилось одне питання Яке не потребувало змагання Куди дівати магічних створінь , в яких так багато вмінь ? Про це Іван подумав Й ось що він придумав В цій пригоді він поринув в казку Й навіть серед звуків мечів він знайшов ласку . Тому коли наступила перемога Й всі святкували скільки була змога Королі дали солдатам золото Й самі вели себе доволі молодо . А Івану сказали : - Яку нагороду дати ми не знали , Тому вибирай Й своє право знай ! А Іван відказав Бо відповідь давно вже спланував : - Хочу я отримати землю батьків , Щоб зустріти там кінець своїх днів . Дайте мені у володіння , Немале доволі даріння . Дайте мені місячну долину Де є річка що має мудрості глибину Король на це дозвіл дав , Й ні каплі не пожалкував . А Іван поселивши магічних створінь у тій долині Влаштував собі казку й донині . Бо долина та є й понині , Й знову в безмежних небесах Зірок було як в дитячих снах А казка ця проживає й нині , В місячній долині !