А їй було лише сімнадцять, коли вона пішла із життя

А їй було лише сімнадцять, Коли вона пішла із життя. Йому ж уже далеко за двадцять, а він не хотів написати листа. Не хотів казати, що з ним усе добре. Не хотів ворушити своє кохання старе. А у місті розцвітали черешні І прилітали птахи метушні. Йому здавалося вона вже забула, Але вона лиш у відчаї яду ковтнула. Він думав у неї вже інший, А її світ без нього ставав сіріший. Весінні квіти пронизливим вітром Проникли у серце його гострим ударом. Йому розкрили її таємницю, Коли він дивився, як опускають гробницю. Їй було лише сімнадцять, Коли вона пішла із життя. Йому ж уже далеко за двадцять, А він все чекав, коли птахи прилетять. А він все чекав, коли її кроки Почує й відчує її ніжні руки. А він все чекав та чекав. Доки зовсім духом не впав. І дихати йому щось заважало, Напевно це руки її, що за горло тримали. І дивно він вмер, пішов в небуття. Пішов він за нею без вороття.